Талановиті люди талановиті в усьому

Категория: 
473

Нещодавно я відвідала Молочанську спеціалізовану школу № 2. Перше, що мені кинулося в око, зайшовши до закладу, – зоб­раження жінки-ангела з неймовірно реалістичними крилами. Як же художник добився такого результату? Це питання довго не полишало мене. Згодом директор СШ №2 Марина Романова задовольнила мою цікавість, розповівши, що крила не намальовані, а зроб­лені із паперу. Крім цього, Марина Іванівна акцентувала мою увагу на тому, що усі 350 учнів нав­чального закладу зробили свій внесок у створення цієї картини. Діти із паперу вирізали свої долоні, які потім приклеїли до крил.

Дійсно, це неймовірне видовище. Здається, особливо здалеку, що жінка-ангел ось-ось злетить вгору і випустить голуба миру, який тримає у своїх руках. А якщо довго роздивлятися картину, то можна й почути шелест крил, що ледь помітно шелестять від найменшого руху повітря.

Побачивши моє приємне здивування, господиня закладу провела мене в інший бік приміщення, де показала ще одне полотно великого розміру. На ньому були зображені колядники, які йшли до хат односельчан, а попереду несли Різдвяну зірку. У мене відразу виникла асоціація з відомою навіть культовою кінострічкою «Вечори на хуторі поблизу Диканьки». З картини на мене дивилися такі ж, як і у фільмі, українські хатки, що утопали у снігових кучугурах…

– Це роботи нашого завгоспу Валентини Олександрівни Леоненко, – пояснила М.Романова. – Вона у нас працює більше року. Ходімо, зараз я познайомлю вас.

…Привітна і сором’язлива жінка відразу ж запросила до кабінету. Її великі і таємничі карі очі відразу завоювали мою прихильність. Роззнайомившись, вона розповіла, що малює з дитинства. Напевно, цей дар передався їй від батька.

– Звідки черпаєте ідеї для створення нових картин? – цікавлюсь.

– Знаєте, напевно прозвучить дивно, — говорить В.Леоненко,– але вони народжуються в моїй уяві. Потім виникає велике бажання: втілити це на папері. Інколи мені вдається передати задумане, але… Кажуть, що справжній художник ніколи не задоволений своїм дітищем. Ось так і я.

Ті видіння-картинки не покидають майстриню доти, доки вона їх не втілить у життя. Тільки-но уявіть: жінку-ангела, що так вражає гостей навчального зак­ладу, моя співрозмовниця намалювала протягом тижня, а «Коляду» – протягом двох днів.

В.Леонова також поділилася зі мною своїми планами на майбутнє: через деякий час коридори школи стануть «галереєю». Тобто їх будуть прикрашати картини. Наприклад, на поверсі, де знаходяться кабінети німецької та англійської мов, будуть висіти зображення відповідної тематики.

– Скажіть, а Ви малюєте на спеціальних полотнах? Яку використовуєте фарбу?

– По-перше, на полотні можна писати тільки маслом. По-д­руге, воно коштує недешево. Й на акрилові фарби, гуаш ціни теж «кусаються». Тепер стосовно полотна. Треба зробити багато спеціальних процедур, щоб підготувати його до роботи. Крім цього, воно не вічне. Зараз замість нього використовую ДВП (його зворотній бік). Звичайно, і тут є свої тонкощі. Наприклад, матеріал, що був виготовлений за часів Радянського Союзу, дуже відрізняється по якості від сучасного. Чесно кажучи, й фарби зараз не ті, що були колись… Але зрештою ми разом з директором школи М.Романовою завжди знаходимо вихід із складної ситуації. Наприклад, «Коляду» я написала на склі. Зізнаюся, це важка праця: треба мати залізну витримку, щоб довести справу до кінця, – відповіла моя співрозмовниця.

Писала В.Леоненко й ікони. Але потім дізналася, що спершу необхідно отримати благословення від святого отця, а також бути віруючою людиною, дотримуватися постів і т.п. Братися за написання зображень святих без цього вважається гріхом. Тільки зрозуміла це вона тоді, коли подорослішала. Але церква не забороняє малювати фрагменти вертепу чи щось на кшталт цього.

Під час бесіди талановита Валентина Олександрівна обмовилася й про те, який невтілений в реальність задум не дає їй спокою. Виявилося, жінка вже давно мріє написати сюжет з іванокупалівської ночі. Вона вже бачить у своїй картині, як через багаття стрибають закохані, випробовуючи на міцність свої почуття; дів­чата пускають вінки на воду, а хлопці на човнах намагаються їх спіймати.

– Знаєте, мене надихають на творчість наші українські народні пісні. Залюбки слухаю їх у сучасній обробці, – розповідає Валентина Олександрівна. – Також подобаються мюзикли, наприклад «Сорочинський ярмарок», знятий за задумом відомого композитора і продюсера Костянтина Меладзе. А цьогоріч планую відвідати фестиваль «Срібна Купальська роса», який вже традиційно відбувається у заплаві річки Чунгул поблизу села Жовтневе нашого району. Сподіваюсь, що звідти привезу додому багато різних ідей, що потім втіляться на папері.

На питання: «Чи багато вдома картин?» В.Леоненко посміхнулася і відповіла, що немає жодної, бо дарує їх не тільки друзям, а й знайомим. Наприклад, коли жінка служила у льотних військах у Мелітополі, то написала декілька картин для військової частини. Звісно роботи залишилися там.

Крім малювання, жінка цікавиться й ліпниною з солоного тіста. З’ясувалося, що необхідність щось робити своїми руками виникла у Валентини Олександрівни ще змалечку. Спочатку вона використовувала пластилін, з якого робила грибочки. А у 80-х роках зацікавилася технологією ліпки з солоного тіста, що набула широких масштабів у наш час. З даного матеріалу художниця робить різноманітні барельєфи та ін. Проте на цьому вона не збирається зупинятися. В.Леонову увесь час не полишає бажання працювати з глиною. Стримує її лише відсутність спеціального матеріалу. Але вона сподівається, що у недалекому майбутньому вирішиться й це питання.

Поспілкувавшись з В. Леоненко, вже вкотре переконалася, що талановита людина талановита в усьому.

Автор: 
Юлія СІМКІНА

Последние добавления