Будемо жити!
Ільченкове не газифіковане, тому селяни користуються пічним опаленням. Тут немає питної води, вона завозиться сільрадою на замовлення і обходиться людям до 11 грн. за куб + доставка. Ще два роки тому для технічних потреб, для худоби та птиці люди використовували воду з колодязів, та минулого посушливого літа усі вони пересохли. Тож селяни збирають дощову воду, сніг і використовують їх у господарстві.
– Сьогодні в селі немає ні води, ні газу, але ми пристосувалися. Жили на рідній землі і будемо жити, – заявила 83-річна Віра Яківна Мартиненко.
Після смерті чоловіка вона самотньо доживає свій вік і не могла нарадітися, коли до неї приїхала у гості онучка Цвєтана – студентка Бердянського державного педагогічного університету.
– Приїхала дитина, а в мене немає гостинців, щоб її пригостити, магазин в селі не працює, – бідкалася бабуся. – Все необхідне на замовлення привозять з Токмака сини. На 80-річчя подарували мені мобілку, то я тепер «крута» бабуся, – пожартувала Віра Яківна.
Скаржилася старенька, що в селі вулиці не освітлюються, і цим користуються злодії. Під покровом темряви нещодавно обікрали її, винесли з комори цукор, борошно, олію, фруктову сушку. А у літньої сусідки вкрали 20 курей.
Віра Яківна виявилася не тільки цікавою співрозмовницею, а й рукодільницею. Її дім й досі прикрашають колись вишиті нею серветки, рушники, покривала на диван.
Ввечері у вільний час Віра Яківна дивиться по телевізору улюблені телесеріали, слідкує за новинами, і з нетерпінням чекає четверга, коли листоноша Наталія Миколаївна Драган принесе їй свіжий номер газети «Таврія».
– Це моя улюблена газета, яку я читаю ще з часів, коли вона називалась «Комуністичним шляхом». Зараз з коштами сутужно, то я передплачує лише одну газету «Таврія» і читаю її із задоволенням. Скільки житиму, стільки її й передплачуватиму. Так і напишіть, – попросила Віра Яківна Мартиненко.
