Були часи, коли раділи

Категория: 
291

Ільченкове набуло свого розквіту у 60-70-і роки минулого століття. Тоді замість землянок і хат-мазанок із солом`яними дахами у селі почали з`являтися добротні цегляні будинки з чепурними подвір`ями. На сільських вулицях не стихав дитячий щебет, бо, за словами старожилів, на той час в Ільченковому налічувалося 136 будинків, в якому жили, переважно, багатодітні сім`ї. Особливо густонаселеною і багатолюдною була східна частина села , тому люди прозвали її «Китай».

В Ільченковому діяли сільський клуб, дитячий садок і початкова школа, поштове відділення, магазин райспоживтовариства, де селяни мали змогу купити все необхідне – від промислових товарів до продуктів харчування. Люди жили дружно, гуртом, наче одна велика родина відзначали урочисті події і свята. І тоді на все село линули запальні пісні та частівки під акомпанемент баяну та бубону.

У ті роки мешканці села працювали у колгоспі ім. Ілліча, в самому Ільченковому знаходилися тракторна бригада, господарство по відгодівлі 600 голів бичків – однорічок, молочно-товарна ферма, де налічувалося 180 голів дійної череди, вівцеферма.

Але у 90-і роки, після розвалу Радянського Союзу та реформування сільського господарства все це перетворилося на руїни. Колгосп «помер», а разом з ним сьогодні вмирає й село Ільченкове, де залишилося десятка з три хатин.

Вперед – у хуторянське минуле

Як театр починається з вішалки, так і село Ільченкове для мене почалося з автобусної зупинки. Вона мала непривабливий вигляд, зі стін обсипалася мозаїка, а вгорі від напису назви села залишилося кілька незрозумілих «ієрогліфів». Поруч із зупинкою – руїни колишнього магазину. По вулиці Перемоги, обминаючи багнюку і баюри, поволі просувалася селом. Зруйновані та порожні хати з навхрест забитими вікнами; водонапірна башта, що стояла, наче поминальна свічка в пам’ять про зруйновану мережу водопостачання; туман, що молоком огортав все навкруги, створювали гнітюче відчуття перебування у селі-фантомі.

Йшла безлюдною сільською вулицею. Нараз крізь туман вималювався клин зелених сходів озимої пшениці, а поруч – чепурний будинок, на подвір`ї якого порався чоловік. Привіталися . Познайомилися. Розговорилися.

Автор: 
Людмила АРМАН.

Последние добавления