Мені приємно, що моя праця приносить користь громаді...

Категория: 
309

Долинський сільський голова Ірина Липка за фахом економіст. У 1985 році вона закінчила Тернопільський фінансово-економічний інститут, працювала за спеціальністю у колгоспах «Мир» та імені Котовського, а після реформування господарства – стала заснов­ником однойменної агрофірми. Ірина Липка завжди була серед людей, уважно ставилася до їх проблем, проявила організаторські здіб­ності і заслужила авторитет серед селян. Тому саме вони в 2006 році висловили Ірині Володимирівні довіру та обрали її Долинським сільським головою. А у жовтні 2010-го люди довірили їй цю посаду вдруге, бо знали: Ірина Липка живе своєю роботою і старається допомогти кожному. Вона веде за собою громаду і вирішує її проблеми, пріоритетом у роботі ставить, зокрема, підвищення рівня благоустрою у селах Долина, Левадне, Любимівка, Рибалівка, що підпорядковані Долинській сільській раді.

Пропонуємо читачам інтерв`ю кореспондента газети «Таврія» із Долинським сільським головою Іриною Липкою.

– Ірино Володимирівно, свою роботу в органах місцевого самоврядування Ви вважаєте подарунком долі чи особистим виваженим кроком?

– До цього мене підштовхнули мої односельці та близькі друзі. В 2006 році вони запропонували висунути мою кандидатуру на посаду Долинського сільського голови, а все через те, що на той час у Рибалівці два місяці, а у Левадному вісім не було води. Чимало проб­лем накопичилося і в Долині та Любимівці.

– Чи важко було починати на новій посаді без досвіду роботи в органах місцевого самоврядування?

– Звичайно. Робота на посаді сільського голови у 2006 році була для мене новою. Але я вдячна депутатам сільської ради, керівникам райдержадміністрації та районної ради, які допомогли мені у професійному становленні, з розумінням ставилися до проблем мешканців населених пунктів Долинської сільської ради і допомагали вирішувати їх.

– А що було для Вас найважчим?

– Це брак фінансів. На вирішення злободенних проб­лем громади коштів бюджету Долинської сільради не вистачало, а часом і не було. Тому мені доводилося звертатися за допомогою до керівництва району та області, добиватися виділення коштів з районного, обласного та державного бюджетів і таким чином вирішити питання водозабезпечення, газифікації сіл, їх освітлення тощо.

– Ви хочете сказати, що на сьогодні усі села Долинської сільради з водою, газифіковані та освітлюються?

– Саме так. Освітлення сіл ми здійснювали у три етапи. У 2008 році отримали з обласного бюджету субвенцію у сумі 60 тисяч гривень. На ці кошти обладнали на стовпах 50 ліхтарів, відновили освітлення на центральних сільських вулицях. У 2010 році відновили освітлення другорядних вулиць у Любимівці та Рибалівці, а у 2011-му закінчили вуличне освітлення на трьох вулицях Долини та одній вулиці у Левадному. На сьогодні усі вулиці чотирьох наших сіл освітлюються. При цьому кошти за спожиту електроенергію сплачує Долинська сільрада.

У 2010 році ми провели велику роботу з газифікації сіл. За сприяння керівництва районної ради та райдержадміністрації, народного депутата України Артема Пшонки в оселях мешканців сіл Долина, Левадне, Рибалівка, Любимівка запалали блакитні вогники природного газу і з`явилися блага цивілізації.

Крім цього, у 2009 році я розробила проект, який став переможцем Всеукраїнського конкурсу розвитку місцевого самоврядування і нам виділили з держбюджету 100 тисяч гривень. Це дало змогу провести реконструкцію водопровідних мереж. Разом з партнером Запорізької асоціації Укркомунгоспу ми провели ремонт аварійних ділянок системи водопостачання, замінили чавунні труби на пластикові, встановили башту Рожновського у селі Рибалівка, на усіх свердловинах встановили лічильники води та зонні лічильники електроенергії. До речі, за рахунок останніх вдалося зменшити обсяг витрат за електроенергію та економити на цьому до 20 тисяч гривень на рік. На сьогодні у наших селах є питна вода (для цього сільрадою зроблено немало, та ще багато роботи попереду). Я працюю над проектом і ставлю за мету пос­тупову заміну чавунних труб на пластикові на усій мережі водопостачання населених пунктів Долинської сільради.

– На посаді Долинського сільського голови Вам вдалося чимало зробити для своїх сіл, а чи є у Вашому списку добрих справ щось особливе?

– Безумовно – це ремонт Долинського сільського клубу. Ще шість років тому СК, що перебував в аварійному стані, закрили. З тих пір наша молодь влаштовувала собі дозвілля або на сходинках приміщення сільради, або на автобусній зупинці. Ми ж проводили сходи громади то у школі, а то й на вулиці - прос­то неба. Довгих шість років мені довелося ходити по інстанціях, доводити необхідність ремонту клубу у селі Долина, просити кошти на відродження єдиного на чотири села закладу культури. Мені приємно, що мій голос почули: за кошти, що за сприяння народного депутата України Артема Пшонки були виділені з державного бюджету та бюджету сільради, в минулому році ми закінчили ремонт сільського клубу, придбали лаштунки для сцени. ТОВ «Агрофірма імені Котовського» і Петро Клиновий подарували клубу 15 костюмів, а Валерій Діденко – цифровий фотоапарат. Відкриття клубу стало святом мешканців усіх чотирьох сіл. Сьогодні у сільському клубі, що опалюється і минулого року визнаний кращим закладом культури району, ми встановили більярд, тут селяни із задоволенням грають у шашки, доміно та нарди, молодь культурно проводить своє дозвілля. Сільрада разом зі школою організовує і проводить тут різноманітні культурно-масові заходи.

У цьому році маємо намір зробити ще одну доб­ру справу – реконструювати пам`ятник воїнам-визволителям і братську могилу, полеглих у боях за визволення Долини у жовтні 1943-го. Хочемо встановити тут нові плити, де будуть викарбувані імена воїнів-визволителів, які загинули при визволенні сіл Долинської сільради ( згідно уточненого спис­ку міськвійськкомату). Ще одну плиту встановимо з іменами наших земляків, які загинули у роки війни на інших територіях, і окремо плиту – з іменами земляків, які брали участь у Великій Вітчизняній війні, але померли у мирний час. Ми хочемо, щоб оновлена братська могила воїнів-визволителів стала підтвердженням нашої безмежної вдячності і невмирущої пам`яті тим, кому ми зобов`язанні своїм мирним сьогоденням…

– Ірино Володимирівно, що допомагає Вам досягати успіху?

– В усіх своїх, як сільського голови, починаннях і справах, я постійно відчуваю підтримку громади. Ще не було випадку, щоб мене хтось не послухав або не підказав, як зробити краще. Все вирішуємо спільно на сходах сіл, розглядаємо на виконкомах чи на сесіях сільської ради. Моїми надійними помічниками є сек­ретар сільради Марія Безкровна, головний бухгалтер Тетяна Кіндрат, землевпорядник Олена Євстюніч, начальник військово-облікового столу і касир Марія Буренко, які розуміють мене з півслова. Наш колектив дружний і працелюбний, бо кожен з працівників – доб­рий фахівець у своїй галузі, доброзичливо ставиться до людей, які звертаються у своїх справах до сільради.

Моя надійна опора – депутати сільської ради. Вони хоч і працюють на безоплатній основі, проте є активні, дієві, прагнуть щось зробити для села, повні творчих задумів та ідей, щоразу дають слушні пропозиції. Хочу сказати добре слово на адресу Валерія Діденка, Анатолія Лебідя, Євгена Юркова, Віктора Стратулата та Ніни Соколової. Житель села Долина Віктор Пархоменко хоч і не є депутатом сільради, але не стоїть осторонь громадських справ, як спеціаліст завжди допомагає нам у ремонті системи водопостачання сіл.

– Яким Ви бачите майбутнє сіл Долинської сільради за оптимістичним прогнозом?

– Я не бачу і не хочу бачити свої села вимираючими. На посаді сільського голови я працюю для громади і хочу, аби населені пункти Долинської сільради розвивалися. Тож ми усі: я, виконком сільради і депутати спільно працюємо і намагаємося створити максимально комфортні умови для людей. Наші села своєрідні, але у кожного з них є одна наболіла проблема, і це – безробіття. Мешканці сіл Долина, Левадне, Любимівка, Рибалівка працьовиті, і не їх провина, що після реформування агропромислового комплексу нашої країни, вони втратили роботу, а сьогодні виживають за рахунок власного господарства. На жаль, низька ціна на молоко власників корів не задовольняє, але що людям робити?

Сьогодні на селі треба створювати нові робочі місця. Я мрію, щоб до нас прибувала молодь, щоб села зажили і задихали на повні груди, щоб на вулицях лунав сміх дітвори. Хочу, щоб діти навчалися і розуміли, що вони потрібні селу.

– Ірино Володимирівно, я бачу, що громадські справи забирають майже весь вільний час, але коли вже вдається знайти час на відпочинок, який він, зазвичай, у Вас?

– У свій вільний час, вдома я знову таки розроб­ляю проекти на Всеукраїнський конкурс розвитку територій, бо вважаю: все, що ми плануємо неможливо зробити за кошти бюджету сільради. Я намагаюся заводити кошти на територію з районного, обласного та державного бюджетів. До речі, тільки за останні роки мені вдалося залучити близько півтора мільйона гривень на вирішення злободенних проблем сіл Долинської сільради.

Навіть вдома я подумками лину на роботу, бо вважаю: якщо люди мене обрали на посаду сільського голови, то крім довіри на мене лягає ще й часточка їхньої надії на краще майбутнє. А це дуже важливо.

Я завжди ставлюся до людей з особливою шаною і повагою, а вони віддячують мені сторицею.

Моє життєве кредо – допомагати людям. Тому я живу своєю роботою і стараюся допомогти іншим жити

Автор: 
Людмила АРМАН.

Последние добавления