У селі Роботине і люди роботящі

Категория: 
464

Роботине – велике село, що налічує п’ять вулиць, на яких акуратно розташувалися охайні садиби. Звісно, є тут і покинуті хати, що подекуди перетворилися на руїни. Та попри це враження від побаченого залишаються позитивними. Адже у с.Роботине діють бібліотека-філія, поштове відділення, фельдшерсько-акушерський пункт, магазин, а в оселях людей є газ.

На межі трьох районів

Село Роботине можна сміливо назвати глибинкою, бо воно розташоване на відстані понад 20 км. від Токмака, на межі Оріхівського, Пологівського та Токмацького районів. Але жителів цього населеного пункту цей факт аж ніяк не пригнічує, бо з транспортним забезпеченням усе гаразд.

— Автобуси тут їздять досить-таки часто і, головне, не відхиляються від розкладу, — розповіли нам люди, які разом з нами приїхали до Роботиного маршрутним таксі. — Якщо бути відвертими, то були б такими як наше село усі глибинки. Усією громадою вісім років тому ми провели газ до своїх осель, тепер нам не страшні ані заморозки, ані люті морози. Все у нас гараз, але засмучує те, що у минулому році припинила функціонувати школа…

Хоча районний відділ освіти тимчасово припинив навчальний процес у Роботинській дев’ятирічці, та вечорами тричі на тиждень там можна почути дитячий сміх і гомін. За словами Новопрокопівського сільського голови Дмитра Веселовського, житель Роботиного Дмитро Толстоус відкрив гурток з міні-футболу, а фермери, які орендують паї у місцевих жителів, допомогли придбати форму для маленьких футболістів. До речі, на їхню гру вже можна подивитися під час турніру з міні-футболу, що триває по вихідних у Токмацькому Палаці спорту.

— Зараз діти отримують знання у Новопрокопівській школі. Туди їх підвозить шкільний автобус, що робить дві ходки: спочатку відвозить вчителів та старшокласників, а потім малечу, — поділилися жінки, які йшли у справах до Роботинського поштового відділення зв’язку.

Затишно і тепло на пошті

Завітавши до пошти, приємно здивувалися, адже тут було перш за все тепло і людяно. Начальник поштового відділення Любов Нільга обслуговувала односельчан, які вже утворили живу чергу. Хтось прийшов до відділення, щоб відправити листа чи оплатити комунальні послуги.

sam_0338-2_2_0.jpg

— Із сьомого жовтня у нас, на пошті розпочалася «нова ера», — посміхаючись мовила Л.Нільга. — Того дня відділення офіційно розпочало свою роботу після капітального ремонту, з яким допомогли як головне відділення «Укрпошти», так і фермери Бойко та Тищенко. Крім цього, з того часу ми допомагаємо людям освоювати новий вид послуги «Адміністративні послуги: спрощений доступ через пошту», завдяки якій тепер селяни мають змогу звернутися до державних органів, зокрема, Пенсійного Фонду України, Управління соціального захисту населення, державної реєстраційної служби України, не відвідуючи їх особисто. Вартість такої послуги становить близько 11 гривень (вартість двох листів: один до інстанції, інший з відповіддю до установи, до якої зверталася людина) за умови, що пакет документів не перевищуватиме 50 грам.

Обідньої пори на поштовому відділенні відбуваються дивні метаморфози: Любов Нільга із начальника перевтілюється на звичайну листоношу, яка розносить по хатах пенсію та кореспонденцію.

— У нашому селі попитом користується газета «Таврія», і це недивно. Із улюбленої районки жителі Роботиного дізнаються про останні події та новини, що відбулися на теренах Токмаччини. Є тут і такі люди, котрі виписують її не рік, не два, а навіть десятиріччями, — поділилася своїми враженнями Л.Нільга.

З «Таврією» – по життю

Однією із них є і наша постійна дописувачка — Ніна Андрющенко, яка народилася у Солодкій Балці, а згодом переїхала до Роботиного.

— Вже понад тридцять років я та мої рідні передплачуємо районку, так би мовити вашими словами «йду з «Таврією» по життю», — мовила Ніна Миколаївна.

andru-3_1_0.jpg

Будучи зовсім маленькою вона залишилася на половину сиротою — пішла до іншого світу її матуся. Через деякий час здійснилося те, чого боялася маленька Ніна — батько одружився вдруге. На радість, мачуха виявилася доброю і турботливою. Мама Галя (так називали жінку Ніна, її сестра та два брати, яких вона взяла під свою опіку, вийшовши заміж) зуміла кожного обдарувати сердечним теплом і ніжністю, полюбити їх.

— Після смерті батька ми не залишаємо нашу рідненьку неньку, завжди відвідуємо її. Незабаром, 21 січня, вона святкуватиме своє 85-річчя, тоді уся велика родина знову збереться у неї вдома за святковим столом.

До цієї урочистої події, напевно, Ніна Миколаївна напише гарного вірша, який присвятить мамі Галі. Цікаво, що Н.Андрющенко за фахом кулінар, але працювала і у дитячому садочку, і на фермі. Єдиною віддушиною для неї було і залишається написання віршів та заміток, які неодноразово друкувалися на шпальтах її улюбленої газети «Таврія».

Люблять читати дорослі і діти

Більш детальніше про це може розповісти охочим завідуюча Роботинською бібліотекою - філією № 19 Тетяна Ковч, адже під її «юрисдикцією» перебувають підшивки газет як місцевої, так і регіональних.

bibl-4_1_0.jpg

— Наша бібліотека хоч і невеличка, але тут є усе необхідне. Старше покоління із задоволенням читає періодику, а школярі — літературу, що проходять на уроках. Звісно, останні є найчастішими відвідувачами.

Під час зустрічі ми поцікавилися у Тетяни Федорівни у якому стані зараз перебуває бібліотечний фонд, на що жінка із сумом сказала:

— Подивіться самі на книжки. Більшість із них друкувалися ще у минулому столітті. Звісно, у нас поступово поновлюються книжки, але це, переважно шкільна, література. Я постійно дякую Новопрокопівському сільському голові Дмитру Веселовському за те, що кожного року виділяє кошти на передплату періодики.

Крім нових книжок, тут немає Інтернету і комп’ютера, бо приміщення у якому знаходиться установа, м’яко кажучи, бажає кращого. Хоча тут нещодавно перекрили дах, але цього не достатньо. Треба замінювати старі вікна на пластикові і, звичайно, вирішувати справу із опаленням. Зараз тут працює нагрівач «УФО», яким також обігрівають ще і залу клубу під час святкових заходів.

Щоб свято було в радість

Над цим сумлінно працює не лише завідувачка Роботинським сільським клубом Ніна Пасько, а й бібліотекарка разом з самодіяльними артистами населеного пункту.

sam_033-15_1_0.jpg

Під дбайливим оком мудрої наставниці у клубі з‘явився творчий колектив «Роботяночка», який минулого року підкорив сцену Сорочинського ярмарку і завоював друге місце.

— Ми з дівчатами співаємо для душі, для людей. Допомагає нам досягати найкращих результатів Віктор Тюхта. Він з нами і співає, і фонограми допомагає знайти, і біля апаратури добре порається. Як-то кажуть: «Де ділом, де словом, а десь і піснею», — розповіла Ніна Пасько.

Дійсно, співати «Роботяночці» є для кого. Зараз у селі мешкає 349 осіб, які залюбки приходять до клубу, щоб відпочити душею, поспілкуватися із односельцями, доторкнутися до мистецтва.

Усе було б добре, але… Зимової пори СБК перетворюється на льодовий палац Сніжної королеви, бо там немає опалення. Тому висидіти у приміщенні можна хвилин 20… Не солодко й самодіяльним артистам.

— Після новорічного заходу добра частина моїх підопічних похворіла. Та це й не дивно, холод своє діло робить швидко, — немов озвучила мої думки, мовила Валентина Федорівна. — Завдяки цим людям, у нашому клубі завжди відбуваються гарні свята, сповнені сміхом та оплесками.

Крім цього, В.Пасько започаткувала гарну, добру, душевну традицію. Вона разом зі своїми однодумницями вітає ювілярів. Спочатку вони дарували свята тим, кому виповнювалося 75, 80 і понад років, але цього року вирішили вітати й тих, кому виповнюється 50. За словами жінки, люди чекають на них з нетерпінням, адже кожній людині приємна увага та шана.

Вони стоять на варті здоров‘я

До затишного фельдшерського пункту, що має пічне опалення, постійно приходять за допомогою як старенькі, так і молоді, за здоров‘ям яких сумлінно слідкують фельдшер Олена Ружинська і молодша медична сестра Валентина Храпач. Вони надають кваліфіковану допомогу, а якщо треба, направляють до районної лікарні.

p1090036-5_1_0.jpg

— Кожного місяця на медикаменти нам виділяють по сто гривень, а канцтовари доводиться купувати за власні кошти, — говорила нам О. Ружицька.

— Скажіть, а які справи у вас зі «швидкою»? — цікавлюсь.

— Вона приїздить швидко, але знайти оселю пацієнта з першого разу не завжди може. А якщо виклик припав на ніч, то може по сорок хвилин «кружляти» вулицями села. Це пов‘язано із тим, що у водіїв «швидкої» немає так званих маршрутів, і з тим, що жителі села не вказують на своїх будинках нумерацію та назву вулиці.

— Однією із причин є відсутність вуличного освітлення, — додала Валентина Храпач, — тому не кожен вийде зі свого будинку, навіть якщо побачить, що на вулиці стоїть якась автівка. А так люди у нас привітні, завжди прийдуть на поміч. Напевно, завдяки тому, що у нас сильна громада, у селі з‘явився природний газ.

Село Роботине є одним з найбільших і найвіддалених від райцентру населених пунктів Токмацького району. Та попри це воно розвивається. Звичайно, є тут і свої проблеми, зокрема, це вуличне освітлення. Але Новопрокопівський сільський голова Дмитро Веселовський намагається їх вирішувати. Так, за його словами першочерговим завданням на цей рік стоїть заміна водогону. Крім культурного саморозвитку, у Роботиному дбають й про духовні та моральні цінності. На території села розташовано чимало пам’ятників, у тому числі і дві братські могили, за якими постійно доглядають школярі та усі небайдужі люди.

Хоч якою не була б погода на дворі, а громада Роботиного працює, вдосконалює не лише себе, а й своє рідне гніздечко — своє село.

Автор: 
Юлія Сімкіна

Последние добавления