Пам’ять серця

Категория: 
260

Нещодавно довелося зустрітися з мешканкою Мелітополя Лиган Ларисою Олександрівною, яка приїхала до нашого міста відвідати могилу свого батька, полеглого в боях за визволення Токмака у вересні 1943 року.

Коли він, Дружинін Олександр Павлович, у 20-х числах червня 1941 року пішов на фронт, маленькій Ларисі було 2 роки, тому його вона не пам’ятає, знає тільки по довоєнних фото. Так склалося, що саме напередодні 22 червня під час залізничної катастрофи загинула мати дівчинки, батько встиг її поховати і відразу відбув у діючу армію. Згадка про цю трагічну подію залишилася на фотографії, де біля труни загиблої матері сидить згорьований батько і тримає на колінах її, дворічну дитину. Це фото разом ще з кількома довоєнними світлинами пройшло буремні роки війни, і вже більше як 70 повоєнних років їх дбайливо бережуть нащадки багатодітної родини діда Лариси Олександрівни.

Четверо синів і шістьох дочок виростили ії дідусь і бабуся, всі брати воювали на різних фронтах Великої Вітчизняної, і тільки двоє повернулися у рідну домівку. Маленьку Ларису після смерті дідуся і бабусі на ноги ставила вся багаточисленна родина загиблого батька, виростили, дали освіту, а головне - виховали достойну людину, яка вважає своїм святим обов’язком берегти пам’ять про свого загиблого в боях з ворогом батька і передати її своїм онукам і правнукам.

Лариса Олександрівна згадує, що перший раз вона разом з тіткою, наймолодшою сестрою батька, відвідала братську могилу на південно-східній околиці Токмака у 60-ті роки минулого століття після отримання листа від учнів восьмирічної школи № 12 про місце поховання ії батька. Діти запросили їх на 9 Травня на вшанування пам’яті загиблих. І зараз, хвилюючись, розповідала вона про урочистість мітингу-реквієму, на який з’їхалися родичі похованих там наших визволителів з усіх усюд колишнього Радянського Союзу: України, Росії, Грузії, Вір-менії, Нагорного Карабаха і багатьох інших місць. Люди подолали тисячі кілометрів, щоб доторкнутися серцем до місця останнього спочинку своїх батьків, синів, братів. Пам’ять про єдиний порив печалі, смутку і водночас гордості за полеглих назавжди залишилися з Ларисою Олександрівною.Саме тому ще декілька разів була вона на дорогій могилі, на цей раз привезла познайомити з пращуром онука й правнуків, спостерігаючи, як уважно хлопці читають надмогильні написи і слухають неквапливу розповідь бабусі, зрозуміла: саме так формується зв’язок поколінь, передається родинна пам’ять від батька до сина, до онука, до правнука, а через сім’ю засновується зв’язок з Батьківщиною. Лариса Олександрівна немовби почула мої думки і почала розповідати про кровопролитні бої за визволення Мелітополя у 1943 році, про те, як разом з дорослими 4-річною дитиною тікала від шалених обстрілів, спостерігала за своїм дідусем, який допомагав доправляти поранених до шпиталю.Саме тут на братській могилі осягали хлопці уроки життя і правду про війну, а враження, отримані не з книжок та кінофільмів, а з вуст рідної бабусі, підуть з ними по життю,формуючи громадян новітньої України.

Лариса Олександрівна вдячна токмачанам за доглянуту братську могилу, за те, що зберігають пам’ять про ії батька та його загиблих побратимів, на цей раз особливі слова вдячності вона адресує співробітникам Токмацького військового комісаріату, які під час створення комп’ютерної бази полеглих бійців Червоної Армії в боях за визволення Токмака і Токмацького району від німецько-фашистських загарбників «Красная Звезда» з’ясували, що Дружинін Олександр Павлович був гвардії сержантом, автоматником, воював у лавах 14-ї гвардійської механізованої бригади 4-го гвардійського механізованого корпусу. Всі дані про його призов на військову службу та бойовий шлях вона сьогодні може відслідкувати на сайті «Красной Звезды». Таку ж можливість мають як родичі полеглих визволителів Токмака і району, так і токмачани, чиї діди та прадіди склали свої голови на фронтах Великої Вітчизняної війни.

Розмірковуючи про приїзд 77-річної дочки на могилу свого 30-річного батька, мимоволі знову згадала про пам’ять серця, саме вона привела доньку до рідної могили.

Автор: 
Наталя Муліка, психолог призовної дільниці Токмацького військового комісаріату

Последние добавления